Вже зранку були в смт. Турійськ. Снідали цього ранку поблизу магазину – просто купили йогурти та булочки. У працівниці магазину спитали чи часом у них не співають, вона комусь подзвонила і за півгодини приїхала Яковініч Валентина (1949 р.н.). Ця жінка запропонувала поїхати в будинок культури, там і тінь і тихо для запису. До речі, зранку, з восьмої, вже пече, як у пеклі. Пані Валентина солістка місцевого колективу, прийшла із книжечками, бо місцева жінка колись збирала по району пісні, як ми, а потім то всьо склала до купи у дві збірки. Співала Валентина не дуже, але цікаві повстанські пісні в неї були. Ще було пару обрядових непоганих, але вона не знала як співати, тому ми просто перефоткали. Потім до нас підійшла Сарахман Ніна (1958), вони свою «попсу» для душі заспівали в два голоси.

Пані Ніна порадила нам поїхати в село Кульчик, що за 8 км звідси. Там, казала вона, є хороші співочі бабця і її донька, вони з Полісся, тож мають багато хорошого наспівати.

В селі Кульчин ми шукали Карпук Ксенію (1927 р.н.) та її доньку Сарахман Надію (1949 р.н.). Зробили це швидко і легко. Прийшовши до бабусі, вона якось наче була не рада нам. Спочатку “морозилась”, казала: «А воно вам треба оті пісні?». Ми трохи розчарувалися від непривітної бабусі. Потім вона подзвонила своїй донці Наді, бо та кудись вийшла, і за якусь мить до нас підійшла дуже посміхнена мила жінка, яка відразу нас запросила до господи. Тоді й бабуся Ксеня якось пожвавішала і вони сіли нам співати. Це було фантастично! Їх пороги, їх пісні зачарували нас.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Потім пані Надя винесла частину своєї колекції автентичного одягу – теж краса неймовірна. А більшість одягу, найкращого, вона колись віддала на виставку до Києва і з кінцями, його не повернули.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Одним словом, ці жінки нам подарували велетенське щастя та радість в цю пекельну спеку. Але на співах все не скінчилось. Вже було за 15, тому стіл теж накрили. Ми й не відмовлялись, бо були дуже голодні. Тут на нас чекали і варенички, і домашня сметанка, і холодець, і сальце, і домашні огірочки, щойно з городу і, звісно ж, самогон, настояний на травах. Виявляється, бабця Ксеня ще й лікує людей, тому у них все по фен-шую – домашнє, смачне, приготоване з любов’ю.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Далі ми заспівали на знак вдячності «Многая літа» і рушили далі. Жінки нам порадили заїхати на озеро Святе. Ми собі в цьому не відмовили. Озеро чудове, але доїхати до нього було нелегко, бо воно в лісі і оводи там мега злі. Покупавшись досхочу в озері і наскакавшись бомбочкою, рушили далі, хоч місце тут для ночівлі ідеальне, але ж нас жерли кусючки.

Ночували в сосновому лісі поблизу цвинтаря. Комарва теж діставала, але не так, як оводи.

Проїхали 51 км