Вночі та вранці падав дощ. Дуже неприємно, бо тут ще й багна багато. Хоч озеро вранці і красиве, та все ж похмурість і сірість навколо гнітила. Єдиною яскравістю, що милувала око в цю пору, була зграйка хлопчаків, які під дощем катались на кольоровому надувному човні по озері. Нам якось навіть заздрісно було.

За півгодини ми зібралися і поїхали знову до Віри Артемівни. Цього разу обійшлось все без шальонства. Баба Віра нас чекала і, звісно, поспівала. Щоправда, коли вона заспівала дві пісні, налетів дощ і ми вимушені були перейти до її хати. Тут нам було трохи не по собі, бо не хотілося повтору вчорашнього вечора. Але все пройшло чудова. Ця бабуся нам наспівала гарних весільних пісень, Юлька була мегазадоволенна.  А на прощання пригостила ще й рафаелками. Вони, звісно, були вже трохи зіпрілі, бо баба Віра, як і всі бабусі її віку, всьо солодке добро ховає далеко і в банки.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Скоро дощ перестав і ми рушили далі. В селі Брищі, що на Рівненщені, записували двох бабусь, Кость Галину (1942 р.н.) та Опанасьюк Тетяну (1951 р.н.). Мене при запису не було. Юля сказала, що вони нічого цікавого не наспівали, але були дуже смішні, особливо та, що у фіолетовій сукні. А настрій у неї був хороший, бо то ж Петра нині, то вона вже й випила грам 200 домашньої.

Я тим часом сиділа на лавці при дорозі і сторожувала велики. І мала нагоду почитати новини. Вони дуже страшні. Стільки людей гине через якусь шизу однієї чи кількох! Слава Героям, які віддали своє життя за Україну!

Після обіду дісталися Луцька. Трохи накрапав дощ, тож ми засіли в центрове кафе під навісом на дворі і наш Петрович, той що Муляр Володя, виставлявся – пригощав морозивом та квасом.

До вечора вже фольклору не було.

Ночували в лісі і тут був комариний рай, а для нас, відповідно, пекло. Навіть не варили чай, бо атакували ті злі комарі по-чорному.

Проїхали59 км