Ночували на галявині біля села Сапанівчик, де паслися коні. Півночі лив дощ, на ранок все мокро і неприємно.

Після сніданку знову падав дощ, але ми вирішили не чекати, а рушили далі, бо якось не хотілось втрачати час. Тай то такий був «смішний» дощ, що лише налякав нас і все.

А от як ми в’їхали в село Берег, то тут уже по повній програмі влило. Трохи підмокли поки домчалися до автобусної зупинки. На стінах тут написано «Хутін – пуйло» та «Слава Україні». Там же на зупинці ми й розважились трохи – два Володі грали на барабанах, а ми з Юлею співали. Місцеві жителі нас зацінили – повибігали з хат дивитись шо воно таке.

Трохи змерзли на тій зупинці, бо після дощу так буває. Заїхали в магазин, напилися чаю. Там в людей запитали про співочих бабусь. І добре що спитали, бо відразу біля магазину нам дві тітоньки й поспівали – Гнатюк Ольга (1951 р.н.) та Дуб Раїса (1952 р.н.). Але пісні були такі собі. Потім підійшла ще Свінтозельська Ганна (1959 р.н.), відразу багато наговорила що вони зараз нам цілу купу наспівають, але то були лише слова.

В тому ж селі Берег ще бабця Теслюк Лідія (1943 р.н) заспівала сумних пісень. Дуже правильна бабуся, на сороміцькі не розвелася. Казала: «Та ви що, таке співати…».

В селі Стовпець записували бабу Женю Карпюк (1932 р.н.). Оця бабка вже хороших пісень нам співала. Але коли Юля і Вовчик записували її, я тим часом відпочивала, бо дуже часто засинаю, коли співають бабки. І тут раптом, коли я писала ці записи, влітає Вочик і каже, що його вкусила оса. От чортівня, ще й під лівим оком! Швидко давай холодною водою промивати, потім ще зробила йому ватну примочку з лимоном. Але все ж жало своє діло зробило і трохи у Вовчика під оком розпухло.

В цьому ж селі закупилися на обід. Ледве знайшли господиню, яка погодилась нам накопати картоплі. Заплатили їй 10 грн. Також купили в іншої господині 10 яєць теж за 10 грн. На додачу вона дала  нам часнику, цибулі та зелені.

Поки вся наша техніка заряджалась в магазині, ми пішли на місцеве озеро купатися і варити обід. Яка ж то була благодать скупатися в таку спеку! До речі, після ранкового дощу десь через годину погода різко змінилася і стало спекотно. Тут це часто трапляється, як ми помітили згодом – дощ і злива різко змінюється на спеку. Взагалі мені Рівненщина якийсь дивний регіон. Дороги тут жахливі – розбитий асфальт або бруківка. Ця остання по селах тут дуже поширена і вже з півстоліття й досі свою функцію виконує на відмінно, але каміння настільки нерівне і кострубате, що велосипедисти змушені надавати перевагу найрозбитішому асфальту, не кажучи вже про грунтівку.

Під вечір виїхали на трасу – з одного боку це мегакруто їхати по нормальній дорозі і не відбивати дупу, а з іншого фури та машини напрягають.

Ночували в полі на горбку поблизу траси.

Проїхали38 км

24