Нагадую, послугами готелів ми користуємося тільки у виключних випадках, тож говоримо лише про ночівлю в наметі.

Для нас ця справа також має свої особливості, що залежать від локації наших мандрів. Адже зрозуміло, що знайти місце для стоянки, скажімо, в безлюдній, озерно-лісовій Фінляндії, це дещо інше, ніж зробити те саме в шаленому Індокитаї. Якщо говорити про Україну чи Європу, то тут без жодних вагань можна зупинятися там, де душа забажає. Звісно, якщо це не приватна територія, чи якийсь заповідник. Натомість подорожуючи Індією, ми завжди намагалися зупинятися лише поблизу людських осель, оскільки вночі не хотіли візиту тигра чи леопарда, вже не кажучи про слона.

Отож, зазвичай у подорожах ми з Володею практикуємо два варіанти пошуку місця стоянки. Перший: далеко від людських очей, аби бути впевненими, що наш намет ніким не помічений і ніхто нас до ранку не потурбує. Другий: безпосередньо біля людей, найкраще – у чиємусь дворі чи у саду, звісно, домовившись із господарями. Сюди ж відносимо стоянки біля бензозаправних станції, у монастирях, в поліцейських відділках і тому подібне.

Інших, середніх варіантів ми намагаємося уникати, оскільки стоянка десь на околиці міста, на нічийній території, але у всіх на очах, може викликати великий інтерес місцевих мешканців, особливо нетверезих та охочих до пригод і тоді неспокійний сон вам гарантовано. Хоча в країнах Азії доводиться часто ночувати на нічийній території і на виду у людей, адже тут куди не глянь, скрізь люди. Як, наприклад, в Індії, де нам не раз випадало ставити намет просто на узбіччі дороги. Сховатися від 2 300 000 000 людей просто неможливо, а проситися до когось на подвір’я бажання не виникало.

img_2196

Але повернімося до першого варіанту нічлігу. За півтори-дві години до того, як почне темніти, виїхавши за межі населеного пункту, ми починаємо видивлятися місце, віддалене від людських осель та закрите від огляду деревами, пагорбами і таким іншим. Це може бути якась галявина на узліссі, між деревами у лісосмузі, на безлюдному пасовищі чи навіть у полі, звісно, не засіяному. Одним словом, у будь-якому місці, яке здається вам затишним та безпечним.

І не забуваємо про бажані опції: наявність дров та води. Щодо останнього, далеко не завжди щастить зупинятися на березі річки, тому ми намагаємося перед зупинкою набрати необхідну кількість води в останньому населеному пункті, за яким плануємо зупинятися. Аби поставити намет і збоку покласти велосипеди нам достатньо більш-менш рівного місця приблизно три на три метри. Пам’ятайте і про заходи безпеки, наприклад, перед грозою ніколи не ставте намет біля поодиноких дерев, або ж на відкритому узвишші. Так само враховуйте, що, поставивши намет в заглибленому місці, ризикуєте бути затопленими під час дощу.

Щодо другого варіанту, тут маємо справу з людським фактором, тому все залежить від людей, в господі яких ви плануєте ночувати. Запитуючи дозволу поставити намет, ви вже маєте відчувати, симпатична вам ця людина чи ні. Але в будь-якому випадку, робіть це завжди з відкритою душею та посмішкою, і хороші люди завжди відчуватимуть, що вас остерігатися не варто. Цей варіант добрий тим, що людина, у якої ви ночуєте, відчуває певну відповідальність за вашу безпеку, тож можете бути впевнені, що вас ніхто не потурбує. Але ідучи на ніч до незнайомих людей у селі чи місті, буде добре, якщо інші селяни чи сусіди знатимуть про це.

В деяких країнах, наприклад у Туреччині, просто чудово ночувати на бензозаправках. Тут вам часто не лише дадуть місце під намет, але й запропонують кімнату та пригостять чаєм. На жаль, в Україні це поки що трапляється дуже рідко. В Індонезії нам також зазвичай щастило з нічлігом на заправках. Тут в туалетах ще й завжди є ковшик та відро з водою аби помитися, а інколи й душ буває.

В багатьох країнах, шукаючи захищене місце, можна сміливо звертатися у монастирі. Відмовляють не часто, але трапляється. Сміливо можна проситися на нічліг в мечеті в мусульманських країнах, особливо з цим нам було легко в Ірані та Малайзії. В Індонезії з цим теж непогано, але відмови траплялися (переважно через те, що ми не мусульмани).

В деяких країнах є справжні труднощі з ночівлею в наметі. Для нас такою стала М’янма. О, це були суцільні пригоди майже щовечора! Скажемо відверто, труднощі з пошуком місця для намету в М’янмі іноді перетворювалися для нас на справжнє випробування. Все через місцеву поліцію, котра категорично забороняє іноземцям ночувати будь-де та ще й у наметі. Проте, це не заважає їй щоразу запевняти нас у тому, що вона турбується про нас і дбає про нашу безпеку. Знаєте, коли серед ночі вас будять і навіть під дощем наказують скласти намет і їхати в темряві до якогось там міста за дідько зна скільки кілометрів по розбитій дорозі у готель – після цього запевнення у турботі сприймаються маразматично смішно.

А таке траплялося дуже часто. Якщо хоча б хтось запримітить, що ви збираєтесь ставити намет, будьте певні, що за півгодини обов’язково прибуде поліція. В кращому випадку вона проситиме вас їхати у готель, в гіршому – наказовим тоном з криками і розмахуванням кулаками перед вашим обличчям змусить це зробити. Не один раз нас навіть везли посеред ночі на машині до готелю, або ж в причепі трактора до поліцейського відділку. До того ж для поліції тут є нормальним з’явитися до вас напідпитку, у цивільному і без жодних документів. Просто: “ай ем поліс” – і ти мусиш це прийняти.

І навіть якщо ви попроситесь з наметом до м’янмарця у двір, господар за законом зобов’язаний повідомити про це поліцію і запитати у неї дозволу прихистити мандрівника. І ви не повірите: аргументуючи тим, що «це небезпечно», поліція відмовить і пошле вас у готель. Пишемо це з власного досвіду.

Отже, М’янма для нас виявилася найекзотичнішою країною в сенсі нічлігу. Та попри їхній закон: «Кожного іноземця – в готель!» за 28 днів перебування в цій країні ми жодного разу таки не ночували в готелях (які, до речі, в 6-10 разів для іноземців дорожчі, ніж для місцевих), але повірте, коштувало нам це чималих нервів.

Та все ж, де ми ночували у М’янмі? Кілька ночей в буддистських храмах (в половині випадків тут також відмовляли, посилаючись на поліцію), кілька ночей в поліцейських відділках, кілька разів непомітно в якихось хащах. Ставали в сутінках, крадькома, наче якісь злочинці, аби нас ніхто не помітив. В Янгоні з тиждень жили в художній галереї нашого друга-митця Анга. Хоча насправді це теж заборонено і він ризикував мати проблеми.

Час від часу ми користуємося послугами couchserfing.com, переважно у великих містах. Але і з цим у М’янмі було проблематично. В Янгоні один хлопець спершу погодився нас прийняти на кілька днів у себе вдома, але, коли побачив нас з великами та багажем, то відмовив: «Вибачайте, так вас точно помітять мої сусіди і здадуть мене поліції. А я не хочу мати проблем!»

Натомість Іран – просто рай для мандрівника. Уявіть: лише 2 рази за 2 місяці в цій країні ми ночували в наметі, та й то через те, що просто хотіли побути на самоті. Всі інші ночі ночували у фантастично гостинних іранців, які щовечора нас запрошували до себе в хату. Та й з наметом не буде там жодних проблем.

7-IMG_0283_wide_Moldova

І ще коротко по країнах щодо можливості ночівлі в наметі:

Україна – відносно вільно скрізь;

Європа – переважно вільно скрізь, проте варто зважати на приватні території та можливість палити вогонь;

Туреччина, Іран – чудово (проте бажано не наближатися до військових чи стратегічних об’єктів);

Індія – відносно вільно скрізь, але часто екстремально через постійну присутність поруч надзвичайно цікавих індусів та повсюдний бруд.

Непал – відносно вільно скрізь;

М’янма – екстремально через гоніння поліцією;

Таїланд, Малайзія, Індонезія – відносно вільно скрізь;

Австралія – дуже безпечно, але теоретично існує загроза оштрафування за таборування в непризначених для цього місцях; необхідно також зважати на приватні території та можливість палити вогонь.

…Отакий от різний наш Світ!