В Норвегію ми поїхали як Folknery (ви ж пам’ятаєте, що ми ще й музиканти…). На маленькому віддаленому острові Traena ми відіграли концерт.

Острів Трена

Поїздка в Норвегію не була на велах, але вона була частиною нашого проекту «Двоколісні хроніки». Там занадто красиво, аби не показати вам цю красу. Тож слідкуйте за нашим Youtube-каналом і не прогавте той випуск. А хто ще не підписаний на наш канал –  підписуйтесь!

В аеропорту м.Осло

Під час мандрівки на північ ми побили одразу два власних рекорди. Летіли цілий день з трьома пересадками. Львів-Краків (авіакомпанією Ryanair), Краків-Осло, Осло-Будо (Norwegian Air Shuttle). Останній переліт був уже доволі виснажливий. Здається, лише наш капітан Маркусь тримався найстійкіше. Певно, дитяча зона в аеропорту Осло його зарядила.

Мапа перельотів

В місті Bodo (а це вже було за Полярним колом!) ми спали в прекрасному готелі Scandic Havet. Лише вранці усвідомили, в який холодний рай приїхали. За вікном було похмуро. Жодного натяку, що з’явиться сонце. На воді гойдались кораблі. Літали чайки. Качки полювали за рибою. Вдалині велично стояли скелясті гори, подекуди вкриті снігом. Від лише однієї думки про той край мені стає холодно й водночас приємо. Та краса має особливу магію!

Вид з вікна готелю Scandic Havet

В той день падав сніг. Ми, саме завершивши сніданок, продовжували мандрівку. Цього разу лише кораблі. Майже цілий день ми пливли на маленький остів Тraena. Мали одну пересадку й неабияк виснажились. Бо кораблі мчали, а нас тим часом не на жарт нудило. Навіть Маркусь почувався незатишно. Але ми це витримали! Чесно кажучи, хоч вже й чимало плавали на кораблях, проте ніколи до цього часу не переживали такі внутрішньо-кишкові тортури.

В місті Bodo

Трена знаходиться у відкритому океані. Тут поруч протікає тепла течія Гольфстрім. Відповідно, на цьому острові тепліше, ніж на материку. Але погода тут дуже мінлива. Одного дня були страшні вітри, що мало не виривали дерева з корінням. Шапку у мене здерли з голови, ледве її наздогнала. Іншого дня падав сніг, що й годі було щось вгледіти на відстані витягнутої руки. Ще іншого дня йшов дощ. Сонце виглянуло лише останнього дня. Ми були рівно тиждень на острові.

Острів Трена

На Трені особливо гарне нічне небо! Воно таке велике й сильне, що хочеться годинами дивитися на нього. Вночі хмари ганялися одна за одною й не давали нам жодної надії побачити північне сяйво. Уявляєте, ми подолали таку довгу дорогу, так хотіли побачити сяйво, але, на жаль, не цього разу. Одного вечора, перед сном, я довго стояла й дивилась на місяць. Він був повний, яскравий. Гордо вийшов з лівого боку. Посеред ночі я знову глянула на нього – він просунувся праворуч по ті й же лінії – ніяких перепадів знизу вгору.

Острів Трена

Трена – це муніципалітет. Він включає в себе понад тисячу дрібних острівців, але заселених лише чотири. На головному з них ми жили. Він так й називається – Трена. 400 із 450 мешканців архіпелагу живуть тут. Острів має школу, дитсадок, бібліотеку, музей, спорткомплекс, супермаркет, кафешки, ресторани, два рибні заводи, кілька дитячих майданчиків. Живе тут і українець, що смажить каву й розвиває свій бізнес (про нього буде окрема розповідь). Цей острів також славиться саунами, що наче звисають над морем. На жаль, в сауну ми так і не потрапили. Норвежці після сауни одразу занурюються в крижану океанську воду. Вода тут взимку прозора-прозора, як чистюсіньке скло. Тут яскраво виражені припливи й відпливи. Нам дуже сподобалась тутешня природа. Оця її особливість: мохи, скелі, крижана вода… Часом здавалося, от-от вигулькнуть тролі й скажуть нам «Привіт!» Місцеві вірять в тролів і на повному серйозі розказують історії про них. Ми їх одного разу якось так з посмішкою запитали про тролів, але нам дуже серйозно відповіли. Тому ми вирішили не жартувати, а теж поважати тролів.

Острів Трена

Трена славиться не лише як риболовецький край. Не лише тим, що тут знайшли сліди дуже давньої цивілізації. А й тим, що це культурний острів. Влітку тут проходить великий музичний фестиваль. Сюди з’їжджаються люди з усього світу. Й острів перетворюється на мурашник. Зимовий же фестиваль більше для своїх. В рамках цього заходу ми й виступали. Окрім  виступу ми ще й брали участь в резиденції для митців. Тож знімали новий кліп. Який має скоро з’явитися на світ.

Під час зйомок кліпу

Одного дня, живучи на острові, знайомлячись з його куточками та жителями, ми вирішили відвести Марка в садок. Я була разом з ним. Нам дозволили кілька годин побавитися з дітьми. Щоправда, на той момент Марка мало цікавили дітки. Бо в садку було стільки нових іграшок… Мені сподобалась простота та свобода в садочку. А найбільше вразило те, що їхні діти навіть в дощ гуляють. Думаю, вони до цього пристосовані. Ми були не дуже. Чому? В усіх жителів острова є спеціальний одяг на різні примхи природи. Дітлахи в садку теж мали водонепроникні костюми. То ж в них і гасали під дощем. Пуховик Маркуся таких опцій не мав.

Ми дізналися, що на острові Трена супербезпечно. Тут люди не зачиняють хати. Заходячи в чиюсь оселю, тут не стукають і не дзвонять – просто заходять. Тут велосипеди з шоломами і ліхтариками теж ніхто не ховає. Тут прекрасні дороги. Тут чисто. Охайно. Тут всі жителі вітаються один з одним, йдучи по вулиці, навіть в темряві. Так – ми закохалися в цей острів!

В одному з цих будиночків ми жили

На острові Трена ми жили в будинку, що належить Арт резиденції. Там було так добре, що захотілося ще повернутися. Як ми помітили, норвежці мають свої секрети щодо будинків. Бо навіть при сильних вітрах всередині хати тепло. Немає ніякого натяку, що надворі сильно-сильно дме вітер. Нам подобається стиль хат на острові: великі вікна, майже до підлоги, чорний камін… Ми помітили, що норвежці полюбляють палити свічки. Й мають спеціальні лампи-ліхтарики на вікнах, які світять навіть вночі. А ще для нас видалось дивним те, що в хатах та навіть церквах острова Трена є розетки під стелою.

Назад поверталися тим же маршрутом. Море цього разу було спокійніше. В Bodo стало тепліше. А в Осло мали аж 7 годин очікування. За цей час Марко добряче порозважався. В аеропорту стільки всього є для діток! І саме в аеропорту Осло я помітила, скільки ж багато подорожуючих з дітьми…

Автор: Ярина Квітка