В провінції Anhui, поблизу Жовтих гір є чарівне Huangshan City, або, як його ще називають, Tunxi (це історична назва). Воно стоїть на перетині кількох доріг, тож мандрівники і автобусами, й потягами, й іншими способами сюди частенько заїжджають. Тим паче, що Жовті гори, суперпопулярний туристичний об’єкт, знаходиться лише за кількадесят кілометрів. Якщо вперше заїхати в це місто, то воно може здатися таким же, як і інші невеличкі міста в Китаї: багато людей, беззвучні мопеди, всілякі “бирчики” на трьох колесах, шопінг-моли, торгові лавки, кафешки, традиційна їжа, базари й т.д. Але якщо зануритися в глиб, в старе місто та ще десь там пожити, то ви справді доторкнетеся до того Китаю, яким він був у минулі віки. Саме таке відчуття – наче ми поринули в 19 століття – не полишало нас всі п’ять днів більш ніж приємного перебування в Хуаншані.

Коли ми сюди прибули, спека шалено тисла на голову й сонце безжально обпікало шкіру. В самому місті задуха ще дужче почала дошкуляти, ми саме заїхали в центр в пошуках готелю, де б зупинитися на кілька днів. Марко нив, бо був голодний, ми приклали чимало зусиль, аби знайти чогось поїсти, бо тут, як скрізь в Китаї, все або зі свининою, або з перцем чілі, або ж просто нас не розуміли. І ніякий Гугл-перекладач не допомагав. Врешті через півгодини пошуків ми поїли. А потім знайшли ще й класний готель біля річки на початку старого міста. Old Street Hotel містився в традиційній старій китайській будівлі, як зрештою й всі будинки поруч. Дуже комфортне місцерозташування. Готель мав 3 зірки й доволі непогані умови. Ми отримали номер з окремими спальнею та вітальнею. Багато місця та затишок. Нам навіть зробили чималу знижку, бо ми знову спробували торгуватися – в Китаї це таки діє! Початкова ціна за той номер була 240 юань за добу (35$), ми ж домовилися за 160 (23$).

Кожного ранку й кожного вечора ми гуляли старим містом і наче потрапляли на століття назад. Старе місто – то переважно торгові лавки та кафешки на перших поверхах будівель. Торгують тут найбільше чаєм та кунжутом. Взагалі, китайці завжди носять з собою круглої форми термос чи пляшечку з чаєм. Напевно, багато літрів за день вони його випивають. А кунжут для жителів цього краю – це еліксир молодості та здоров’я. Одні його мелять на масло просто на вулиці старого міста й продають зачарованим туристам по 10 юань (1,5$) за 250-грамову баночку. Інші виготовляють солодощі з кунжута, різних форм, з різними інгредієнтами і теж за досить доступну ціну від 10 до 30 юань (1,5-4,5$). В інших крамницях хтось виготовляє гребінці з рогів буйволів, хтось продає антикваріат із запахом ностальгії за культурною революцією та Мао. Хтось (і таких, на наш подив, тут чимало) продає все для китайської традиційної каліграфії, а це, щоб ви розуміли, коштує чималих грошей. Хтось тримає м’ясну лавку й продає все зі свинини в різному вигляді, переважно як чіпси або цукерки. Хтось в своєму кафе робить цілий перформанс, розтираючи на старих жорнах боби на молоко. Вовчик навіть спробував долучитись до перформансу, йому сподобалось. Потім з тієї бобової рідини тут же варять дивну на смак зупку, яку можна поїсти за 20 юань (3$). Найкраще з неї розпочинати день.

В старому місті немає асфальту, стара кам’яна бруківка додає цим кривим вулицям ще більшої краси та загадковості. Ранками в старому місті туристів мало (переважно це групи китайців з гідами, які щось дуже голосно розказують в мікрофон). Торгові лавки відчиняються, шмигають коти, сонний прибиральник забирає вчорашнє сміття. А вечорами, коли вже стемніє, крамниці зачинються. І це найцікавіший процес! Торговці починають звідусіль виносити велетенські дошки, які вставляють в спеціальні запонки й так, дошка за дошкою, утворюються двері, що зазвичай займають увесь фасад магазину. Це стародавній тип дверей, традиційний у цьому краю.

А якщо перейти річку, то ви потрапите в ще одне старе місто, але з модерновими кафешками. Складалось враження, що ми потрапили чи то в центр старого Відня, чи Кракова, чи навіть Львова. Там варять справді смачну каву, все сповнене креативом в стилі прованс.