Весь день окрім ранку дощик дрібно моросить і досить холодно. Звичайне карельське літо…

А ще сьогодні у нас день вело-гламуру. Я у вушках, які мені спрезентувала Єлєна у Фінляндії.

2

Після сніданку спакувались і вийшли на трасу стопити машину.

1

За якусь мить нам зупинився сірий джип з кузовом, а за кермом молодий хлопець Ігор. З ним ми доїхали до села Тікша. Нам сказали, що тут багато карелів і що фольклор тут теж є. Прийшли в магазин, там продавщиця Таня та її чоловік Андрій подзвонили своїй мамі, яка працює в клубі. Але, як не парадоксально, тут фольклору також не виявилось. «Всі бабці, які співали, вже повмирали» – і тут ця звична відповідь, яку ми чули вже сотні разів. За вікном падав дощ, тож ми сиділи в магазині і спілкувалися з новими знайомими, які, доречі, народились і виросли в Україні, на Донеччині і лиш 7 років тому переїхали сюди.

О 16-й магазин зачинився і ми залишились на ганку іншого магазину чекати паузи в опадах.

4

Десь о 19-й дощ нарешті вщух, ми рушили на трасу. Хвилин за 20 зупинили автобус від табору, який їхав в потрібне нам сусіднє село Ругозеро (20 км). В Ругозері вийшли знову під дрібний дощ. Погода – як у нас в листопаді. Першим ділом шукали завклуба, але її не було вдома, вона поїхала у відпустку на південь. Добре що була її мати, яка нас направила до Марії Іванівни – місцевої карелки та Надєжди Егоровни, білоруски, яка колись співала в місцевому фолькльорному колективі.

Цього вечора Марья Івановна нам не співала, бо нездужала, мала великий тиск. Попросила завтра прийти. А от Надєжда Егоровна залюбки трохи поспівала і навіть одягла вбрання, в якому вона колись виступала з колективом.

5

А ночували ми в клубі. Це сама запропонувала мама завклубші. І це було дуже, дуже доречним , бо здавалося, весь світ промок і промерз наскрізь, а небо висіло безнадійно чорне. Поставили намет просто у фойє клубу, бо тут досить прохолодно, та й звикли ми до нашої хатинки.