Прокинулись о сьомій. Вовчика поранений палець на нозі майже не болить, але до лікаря таки підемо. Зранку не розмотували, не дивились – хай лікар сам погляне.

Перед сніданком Володя нарешті побрився, бо вже другий тиждень цим ділом не займався.

1

 Озеро Жеребєнєц, де ми ночували, дуже гарне зранку, а от місцина не дуже – багато сміття.

3

7

4

114082_900

Я абсолютно не розумію людей, які тут відпочивають (більшість сюди приїздить на автівках): ну хіба важко вкинути своє сміття в машину і відвезти до урни? Навіщо засирати пляж?! Вирили ями і повкидали все туди. Але це ж не міняє ситуацію! Як і не міняє ситуацію той факт, що у воді якась металева штука, яка вчора розітнула Володі палець на нозі, а тут на озері купаються діти і більшість хлопчаків любить пірнати….

Після легкого сніданку поїхали до медпункту в табір. Тут для дітвори ми були дуже великою цікавинкою, кожен до нас підбігав, щось розпитував. Навіть спитали чи маємо ми цигарки.

В медпункті молода дівчина-лікар подивилась рану, залила її зеленкою і сказала, що все нормально, зашивати не треба. Та я також вже побачила, що рана стягнулася – вже не таке страхіття як було вчора. Але мене турбував бруд, який, можливо, я погано вимила з рани. Лікарка порадила ще кілька разів промивати перекисом. Подякувавши, ми покинули медпункт. А тут на дворі біля наших великів вже роїлися дітлахи, але не самі, а під пильним наглядом їхньго вчителя. Виявилось, що це діти з інтернатів. А ці, що біля наших великів, ще й спортсмени, бо їх вчитель в минулому велосипедист-гонщик. Трохи з ними поговорили, вони у нас все випитували про подорож і десь через півгодини й з ними попрощалися.

8

Далі їхати було препогано – дорога жахлива, машини і фури льотають. З горем пополам в обід доїхали до Великих Лук. Якесь це місто не затишне, шумне і не назвеш його красивим. Вирішили найперше зареєструватися. Приїхали в міліцію, розпитала що де. Нас направили в паспортний стіл, але кажуть там о 16:00 зачиняються. І лиш тут до нас доперло, що ми ще на українському часі, тобто у нас лише 14:50. Ну і звісно, ми нікуди не встигли.

Потім ще раз вияснили ситуацію з нашим модемом: в Росії також жодна сімка не підходить. Але я купила картку для телефона. Пацанчик-продавець хотів мені втулити найдорожче, але йому це не вдалось. На прощання сказав, що мені телефонуватимуть, питатимуть, яку б я оцінку поставила за обслуговування. Каже: «Паставтє нам пажалуста пять». Але після того, як він мені відмовив підзарядити телефон, дам три і не більше.

Потім засіли в Інтернет-клубі, бо це необхідно. А виступити тут ніякого бажання не мали – якось тут не затишно та й місця ніякого толком нема.

Тільки сьогодні зрозуміли, що дні тут дуже довгі. Виїжджали з міста о 20:30 і по відчуттях було наче це 18:30 і не пізніше. На заправці нарешті знайшли більш-менш нормальну і потрібну нам карту. Стали на ніч у височенній траві на луках. Засинати було важко, бо опівночі ще було світло, майже як вдень.

Дистанція за день – 64 км